Шановний товариство, запитання пана ВАТ'КО: «.. дальше что?», «що робити?» - найстрашніше в світі запитання. Мені здається, що воно дуже особистісне. В той же час воно спрямоване до всіх? Чи не так?
В цьому контексті хотілося б знати вашу думку з двох проблем, спроба розв’язання яких, мені здається, суттєво полегшить пошук відповіді .
Перше. «Україна – козацька держава», «Українці нащадки козаків», «Всі ми козацького роду» - знайомі всім гасла. Що за цим стоїть? Чому наш народ так самовпевнено називає себе нащадками козаків? Звичайно серед козаків було багато видних чоловіків, але приписувати собі генетичну єдність з людьми, яких в кращому випадку було ледь не більше одного відсотку насенення України, та ще із постійними військовими втратами, з своєрідним відношенням до сімї – це більше ніж самовпевненість. Мабуть це і є один із проявів пост- радянської совковості. Механізм не складний. Ми просто (тупо) приписуємо СВОЇ уявлення про життєві цінності тому, «оригінальному» козацтву і потім, з чистою совістю, нагороджуємо козаків своїм-їхнім світобаченням, ментальними особливостями, мотиваційними засадами,критеріями буття. Ми реалізуємо своє «Я» через своє-їхнє визначення козацтва, і воно, козацтво, становиться таким зрозумілим і,найстрашніше, ДОСТУПНИМ. Можна без страху погратися в козацтво, потішиться ним, а якщо десь і вилазить якась незручність, то за старою радянською звичкою вона або ж ігнорується, або ж – горе їй. Затопчуть натовпом і тільки. А сучасна влада ще і підтримає!
Козацтво, на мій хлопський розум, це один із проявів загальнолюдської максими. І його відродження потребує саме максималіських критеріїв і орієнтирів. Чи є підґрунтя в сучасній Україні саме для такого, максималіського шляху? Є, як і в кожному народі завжди знайдуться люди з завищеними, від загально прийнятого рівня, прагненням волі, вимогами що до моралі та особистої самореалізації. Але Їх не багато. Їх не може бути багато. Та для справи, для козацької справи – достатньо! І, до того ж, на відміну від інших народів, ЦЕ НАШЕ. У НАС Є В КОГО ВЧИТИСЯ.
Таким чином, я вважаю,що козацтво не може бути масовою організацією. Воно може мати сателітні, афельовані структури, воно необхідно матиме партнерські відносини з іншими структурами, навіть з державою, допоки вона, сучасна держава, не второпає смертельну загрозу від такого партнерства, але сама козацька структура навряд чи зможе вийти на кількісний рівень в сотні тисяч. Та й чи потрібно це?
Друге. «Козаки патріоти!», «Козаки державники!» Особисто я не вірю в цю популярну мантру. Чи послужили козаки розбудові української державності – так, приклали руку! Чи було козацтво українським патріотичним рухом – було, і цьому багато фактів! А от чи були козаки державниками і патріотами України – маю глибокий сумнів. Справа в тому, що потреби національної самоідентифікації та потреба високого патріотичного служіння ( а не лакейства в обслузі когось) відносяться до найвищих рівнів розвитку та становлення особистості. І тому я маю сумніви в тому, що суспільна активність козацтва мала внутрішню патріотичну мотивацію . Це так, для прикладу, як в сучасному французькому Іноземному легіоні. Бійці легіону вмотивовані на служіння в першу чергу своєму товариству,по друге - своїй структурі, легіону. І тільки. Але об’єктивно Іноземний легіон служить Франції, більше того, став одним із символів цієї країни. Незалежно від того, що домінуючою складовою мотивації бійців французький патріотизм і стати не може.
Тому коли сучасні козацькі «вожді» в фундамент розбудови козацтва вкладають патріотизм і ефемерне служіння сучасній державі, то я згадую слова одного кризового менеджера, одного з найкращих, думаю не тільки з моєї точки зору, фахівців з організації масштабних трансформаційних перетворень в суспільстві, відомого Вам – В.І. Леніна: «..покладатись на переконання, відданість та інші високі духовні якості – річ в політиці зовсім не серйозна.» (ХІ з’їзд, 22рік). Продовжимо далі самі – покладатись на порядність, патріотизм, ідейність – безвідповідальна наївність. Тільки з одної причини – люди міняються. Їх змінює час, обставини. А справа має розвиватися, ґарантовано розвиватися! Тому відродження козацтва має йти шляхом індивідуального прагматизму. І можливе воно виключно в середовищі людей які внутрішньо переконані в тому, що (даруйте за примітивізм) заповіді Христа – вигідні людині! Людей для яких павлівський зв'язок стимул – реакція іманентно розривається мечем честі! І іншого шляху для нього,як для людини, козака, не існує! І лише цей шлях можливий і тому він «вигідний»! Ось і через цю обставину козацтво не може бути масовим явищем. (Я не говорю про вплив на маси. Я говорю лише про доступність козакування для людей).
Можливо мої думки не зовсім звичні, але вони є. Прошу ваш суд.
Бажаю здоров’я!
).