Там, де, мабуть, треба шукати... Село.

От саджав картоплю на травневих святах, я живу в Полтаві, але батько із села під Гадячем, тому маємо 2 огороди - один бабусин - в Петрівці, а інший прабабусин - в Ручках, але суть не в тому... Якщо вже видалась така нагода - побути поблизу коренів, білих хат, так сказати, поблизу простого люду, вирішив нею скористатись, і після добрячого "нагинання"    на огороді вирішив проїхатись на бабусиній "Україні" по вуличкам того ж рідного села, в якому проводив чи не всі літа мого дитинства... Що там можна сказати бита пильна з проступом каміння дорога, бабулі, які чи то з жахом, чи то з подивом, оглядали як вони вважали новоприбульця, та ще й з довгим волоссям: "Що то у нього на голові?" - читалось в їх очах, та я не ображався, а лиш намагався посміхнутись сонечку чи деревам, переводячи думки, кивав головою вітання, малі діти загорілі від свіжого подиху весняного сонця, та де там, у мене лице таке ж стало за 4 дні, інші очі, інші погляди, інші думи, як мені здалось. Що у них у головах? Може страх, а може здивування, хоча ні, точно страх... Мені було трішки дивно і навіть, мабуть, болісно дивитись на ті оченята, адже вони зовсім загубились, не знали куди ідуть, куди їх ведуть батько, з добрячою щетиною і перегаристим виразом обличчя. А чи вони колись знайдуть той скарб, той корінь, що лежить у них під ногами, а чи хоча б дізнаються, що та земля, та місцина по якій ходять джерело... І на секунду переводячи від них погляд далі на дорогу, на скриплячі педалі, які ривками прокручувались не по моїй волі, я подумав, а чим я від них відрізняюсь - я їду покашлюючи на чистому повітрі. П О К А Ш Л Ю Ю Ч І - це ж весна, яка простуда, який там нежить, а я оце не можу знайти собі чистого носовика, коли мав би носитись як дурний на чистому повітрі. Чим я знайшов той скарб? Далі постало питання ще сильніше вдаривши по мені : "А чи взагалі ти бачиш те Село, яке було в дитинстві???" Пусті бетонні забори, чи з шиферу, чи лиш інколи з дерев"яних кілків, і лиш один із тину, на все село... Я вже не сприймав його як рідний корінь... Далі легше не стало, це почало мене доволі сильно бісити, зайшовши в магазин, треба було купити хліба, якийсь дядько пропер поперед мене й взяв 2л горілки, та що там сердитись - вступити чергу старшому то таке діло, але все ж, та ще й забув той Хлібний Дар, і бабця яка стояла за мною вибігла, щоб спитати, чи то не я забув 2 л горілки, я лишень покивав головою та й попер далі... Наступний магазин, дівчинка стоїть поперед мене, у мене меланхолічне до болі лице, бо всередині аж буря, чому й на що я злюсь і сам не знаю, хоча скоріш за все на себе. І дівчинка гордовито робить замовлення таким тоном, що боже збав... Моє цегляне лице стало вже просто сірим... Без лишніх слів взяв дві буханки хлібу, і їхав додому, рохдивляючись лиця прохожих, і відчуття були мої неоднозначні, хіба то так має виглядати Вкраїнське село, хіба так... Бурі не було, я заспокоївся і в голові як і в серці настав безстрасний штиль, а потім згадав лишень розмову бабусі із родичем, яка мене кинула просто в самий низ свого пошуку... І те як вони обсуждали свої болячки, і те як проклинали старість, і ті, безумні очі, в них була вся безнадія і приреченість, і пару фраз про життя, я як послухав, я аж задихатись почав, мені здавалось, що це не реально, що це все награний театр безумства, чи як??? Як зазираєш у ті очі - так аж потом обдає, чи і я такий буду, якщо доживу, чи і я буду в безнадії чекати вічного сну??? Я так не хочу, це не вірно, так не має бути, але в це люди вірили, свято вірили... Де ті діди, які б гопака витанцьовували, або хоча б ходили... Де все те, де то Село... Я вже мовчу і про ті жахи, які снились кожної ночі, і вранці вставав обезсилений... Що тут не так, щось не так. Тільки но вже набридло все то мені, взяв я того велосипеда, брата двоюрідного, та рідного по духу, пляшку вина, люльку та й вудку - та й до лісу, от тут то вже й хоч видихнув... Хорол і на дереві від берега до берега, яке впало кладкою, хмарки комарів, тікаючі від диму, гудіння бджіл десь рядом, імпровізація дятла, і то ближче - то далі кру...кру... чорною стрілою... кру...кру... От то і все Село.