Характерництво ,як система езотеричних знань та практик . (Сторінка 2 з 2)

Тобто ти вважаєш себе характерником від народження  , богообраним ...      А всм іншим , кому так не по таланило ,як тобі , дулю під ніс ?   Я правильно тебе зрозумів ?   Да ви  ,  егоїст , шановний   

Доречі , звідкіля в тебе такі пізнання про характерництво ?  Якщо майже всі знання про цю практику , його філософію та систему  вправ , майже втрачено .    Атже  в наш  час  характерництво тільки відроджується по зернинам , завдяки тим кому не байдужа спадщина пращурів .

Які підстави мають твої заяви про те -  ким є характерники  , чи як ними стати  або не стати ?

Востаннє редагувалося Shivaya (02 Mar 2011 23:17:36)

Великий обсяг інформації (вмінь) характерництва на одну голову оселедченка без вірних порад вчителя (справжнього характерника) - то є біда!!!

тільки народився і вже бай. Нічого подібного, це дуже велика праця. І гарна школа. Васнєцов чи той же Крижанівський, хороший художник? Чого? Гарна школа. Чапкіс хороший танцюрист? Добра школа. Лейбніц, Гаус і щоб не взяли. Просто так наголову нічого не падає. Є безумовно талановиті люди, де воно саме вишкреблось, але то уже малий відсоток таких людей. Характерництво, яке було вже не буде, оскільки змінилися самі умови, що формують сам візерунок долі і сил, які з цим повязані. Хоча безумово характерництво слугує тому, хто ним володіє.Способів реалізації - нива життя.

Характерництво - це внутрішній психотип, який викристалізувався в процесі адаптації людини до зовнішніх умов життя на терені України. Фактично це первісна адаптивна магія людини. З тієї семантичної глибини черпали сили та натхнення Тарас Шевченко, Леся Українка й інші. Це брила на якій стоїть вся українська поведінкова культура. І тому, коли ми говоримо про Шевченка чи про Українку, ми мусимо говорити не про них самих як талановитих людей, а про те, що на їх прикладі інші люди повинні шукати СВІЙ канал до тієї семантичної глибини, якою являє собою характерництво. Оскільки раніше це була ціла традиція і такі люди як Шевченко, Сковорода, Кухаренко не падали на голову. В незалежній Україні назріває дуже гостра проблема кадрів і впирається вона теж в ту саму системну кризу повдінкової культури. Оскільки під загальним культурним ерзацом діти не ростуть. Нуль цілих, нуль десятих.  А для того щоб досягти тієї глибини,  треба багато працювать. Культура - це наполеглива праця. І генно-ментал працює, якщо тебе в дитинстві батогами виховували. Діти проходили через пекло. Те саме стосується Холодного Яру, Махновщини тощо. Це то що зараз за буккетами квітів випадає з поля зору. Оскільки людиною як такою не займається ніхто або майже ніхто. Оце треба мінять. Тут монаху можна подякувати оскільки наперекір всьому, тут процес йде в протилежному напрямку. Також можна подякувати всім ентузіастам, тим же авіамоделістам, що на самофінансуванні утримують певний рівень культури та виховання дітей і принаймні не дають йому падати далі. І тут не є головним навіть ті чи інші технічні елементи в Спасі чи навчиться дитина літать чи ні в авіамоделізмі. Тут важливий сам настрій які виникає під час контакту. Потім може навіть через багато років а може й ні, людина сама починає шукать туди проходу. Саме тому я й говорю, що героїзація того чи іншого персонажа в житті реального українця нічого не змінить. Оскільки справа не в самому персонажі, а в тому що них був дотик до правди. Той дотик має бути і в інших людей. Центральною стрижневою ідеєю в жарактерництві - є ідея людини. Тобто той самий старенький Стосовий заповіт.

Востаннє редагувалося Дід Артім (18 Apr 2011 13:11:48)

Часто помічав, що приймаючи якесь рішення, я вже знаю як зроблю.  Але потім починаю все обдумувати... І частіше за все, таки приймаю той, попередній варіант. А якщо ні, то найчастіше роблю помилку.
Думаю це притаманно багатьом людям. Тільки "глюки" в психіці не дозволяють відразу приймати вірні відповіді, виникають сумніви і страх помилитися. Бракує тотальності.