Re: «Сегодняшняя Россия вызывает страх и жалость»
Головне щоб люди не обєдналися проти них. Тобто зовсім не росіяни як такі не дають нам розібратися з окупантами. Буде в Росіїї війна, нагляд за Україною не ослабне.
Діду і ти туди ж(все на жидів скидаєш)?
А хто ж ці(зовсім не росіяни) окупанти?
Нам(українцям) всіма способами не дають об'єднатись "ЗА", та ще й "ідіотизм" "шиють"... 
Уяви іншу картинку - там два українця, а за спинами ...
http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1933 :
"Українська нація, хоч і належить до числа найстаріших і найчисленніших європейських націй, у зв’язку з особливостями історичного розвитку, тривалим періодом бездержавності, млявістю утвердження незалежної національної держави, живучістю стереотипів радянського інтернаціоналізму, спекуляціями навколо глобалізаційних явищ по-новому переживає процес самоствердження своєї етнічної та національної ідентичності. Новітня етнополітологія трактує етнічну та національну ідентичність не як механічну тотожність представників спільноти, а як свідомий вияв цілісності і консолідації нації, її згуртування навколо національної ідеї, спільного розуміння свого походження, своєї долі, спільної історії, культури, традицій, осмислення своєї мети і майбутнього. [1, 204]
Досягнення ідентичності – складний і тривалий історичний процес самопізнання і самоусвідомлення одноплемінниками своєї причетності до відповідального етносу або нації, який відбувається з різною інтенсивністю і динамічністю як на різних етапах історії, так і в різних географічних зонах тієї чи іншої країни, зумовлюється багатьма об’єктивними і суб’єктивними чинниками...
Ідентичність нації не є чимось застиглим, не дається навічно, не досягається стихійно, самопливом, вона може заохочуватись або й штучно гальмуватися, що часом призводить до кризи розколу нації, відступництва, безбатченківства, до протистояння, а інколи і до громадянських воєн...
Ідентифікація і самоідентифікація – це дві взаємопов’язані і взаємообумовлені сторони одного і того ж процесу – консолідації нації, утвердження її монолітності. Якщо ідентифікація має переважно зовнішнє самовираження і носить здебільшого колективний характер, то самоідентифікація відбиває внутрішній рух особи, в процесі якого якості нації людина ніби переносить на себе, звідси випливають такі риси як відданість справі нації, любов до неї, національний патріотизм. І навпаки, якщо самопізнання не відбувається, можуть виявлятися і негативні явища: національна збайдужілість, індиферентність, космополітизм. У пострадянському українському середовищі є чимало людей, які все ще перебувають у полоні стереотипів так званого інтернаціоналізму, не скинули з себе фуфайку представника “радянського народу”...
українська ідентичність складалася суперечливо і непослідовно, наштовхувалася на штучні перепони, на політику денаціоналізації та етноциду. У значної частини українців було підірвано або й викорінено почуття національної тотожності, любові до своєї нації, українського патріотизму, сформовано спотворений погляд на українську історію...
в Україні поруч з українцями проживають представники 130 народів, деякі з них, зокрема росіяни, нерідко демонструють зверхнє ставлення до культури і звичаїв корінної нації, ігнорують права, заперечують самобутність її історії та мови. Як це не парадоксально, але інформаційний простір України все ще позбавлений суверенітету і залишається під російською окупацією...
таку форму ідентичності, яка дозволяє об’єднатися навколо ідеї України як спільного дому всім її громадянам, незалежно від їх національності. Це дасть змогу не тільки етнічним українцям, але й українським росіянам, євреям, білорусам, полякам, болгарам, угорцям, татарам, представникам інших етнічних груп жити в дружбі, злагоді, взаєморозумінні, чесно і з любов’ю працювати на Україну, дбати про процвітання спільної Батьківщини. Тільки в такий спосіб сформується українство усіх наших громадян, а Україна постане як правова, демократична європейська держава. Дуже важливо, щоб не українці стали вище над етнічним егоїзмом, навчилися з повагою ставитись до титульної нації, пам’ятаючи, що українці живуть на своїй землі і не мають іншої держави, окрім своєї. Між тим, всупереч історичній правді нам продовжують нав’язувати ідею спільного походження з росіянами, концепцію “древнерусского народа” (читай - російського) як слов’янської спільноти, “переяславського братства”, “євразійського союзу” і т.д. Пошук симпатиків цим проімперським ідеологемам в українському суспільстві провокує його ідейну нестабільність, консервує імперсько-тоталітарне і колоніальне мислення частини населення, породжує кризу ідентичності...
сучасний етап самопізнання і самоідентифікації українців пов’язаний з його штучним гальмуванням з боку певних політичних проросійськи налаштованих сил...
Таким чином, глибоке засвоєння кожним українцем знань з історії свого народу і держави – важлива передумова самопізнання і самоусвідомлення своєї причетності до української спільноти, консолідації українського суспільства. Історія акумулює багатовіковий досвід боротьби численних поколінь за волю і незалежність українського народу, за національну державність, озброює повчальними уроками, головним з яких є розуміння того, що монолітна єдність, етнічна цілісність і духовна соборність нації запорука виконання нею своєї історичної місії."
