Про Батиєвку , яку вони згадували. Я якраз живу на ній, тому було цікаво дізнатись про неї(наприклад, її назву до "батиєвого" нашестя). Інформації можна сказати , що нема(окрім перлів ГО(Т)суляка - http://www.mesogaia-sarmatia.narod.ru/m … /selom.htm ), майже. Знайшов тільки це -
Звід пам'яток історії та культури України. Київ 1, перша частина, с.506 :
"234. Курганний могильник, 9-10 ст.(археол.). На західній околиці Києва, на правому березі р. Либідь (права притока Дніпра), в урочищі Батиєва гора. В 60-х рр. 19 ст. налічував понад 200 насипів. 1862 Я.Волошинський дослідив 20 курганів. Установлено, що поховання були здійснені за обрядом трупопокладення і трупоспалення. На жаль, звіт і польова документація не опубліковані. Матеріали(велика кількість прикрас та зброя) втрачено, за винятком інвентаря з великого кургану, де було знайдено поховання, здійснене за обрядом трупоспалення. Кальциновані кістки містилися у великому глиняному горщику з широким горлом і відігнутими вінцями . Курганний могильник урочища Батиєва гора був за межами міської території стародавнього Києва і, очевидно, пов'язаний з одним із приміських поселень[698] Ярослав Боровський. "
Ось так. Період (9-10 ст.) дуже цікавий(наприклад, версія - "Былина Милослав Богомил" ) а данні "чомусь"(в час "розквіту" норманської теорії) не збереглись, тоді як про варяжські поховальні кургани все впорядку :
"Схема розташування варязьких поховальних курганів.
На наддніпрянських пагорбах знаходиться найбільше на Русі дружинне кладовище X ст. Невеликі кургани (1 м у висоту і 6-10 м у діаметрі) розташовані близько один від одного. Розкопки показали, що тут ховали варязьких дружинників: знайдені військова атрибутика, персні, браслети, а скелети, зокрема черепи, рясніють слідами бойових травм. Головами небіжчики покладені на захід, ліві руки зігнуті у лікті. Переважають зрубові гробниці, хоча трапляються й дощаті труни, а також сліди трупоспалення. Чи ховали тут лише місцевих воїнів, сказати важко, але, безперечно, це був привілейований варязький цвинтар..."
До речі про "батиєве", "монголотатарське" нашестя. Такі битви, стільки полеглих. Де ж їх(татаромонгол) в Києві могильники ?
Хоча(?) - http://www.personal-plus.net/289/3802.html :
"...Оповіді, легенди, перекази, записані етнографами і краєзнавцями, доносять до нас події кількасотлітньої давнини. Скажімо, живу пам’ять про татаро-монгольське нашестя XIII ст. записав відомий український краєзнавець XIX ст. Л. Похилевич на Малій Батьківщині І. Огієнка — Брусилівщині (Житомирська обл.). Описуючи залишки Змійових валів на півдні Брусилівщини у своїй праці «Сказанія о насєльонних мєстностях Кієвской губєрнії», Л. Похилевич зазначає: «Важко відгадати призначення та епоху побудови цих укріплень. Народ стверджує, що під час першої навали татарської на Київ довколишні жителі у кількості 40000 укріпилися в цих місцях, але були умертвлені після недовготривалої осади». Було те у 1239 році, коли розлючені монголи після невдачі під Києвом пішли плюндрувати українські землі. І, як пересвідчуємося зі сказаного Л. Похилевичем, українці про те пам’ятали ще і в XIX ст. («народ стверджує»). Пам’ять українців про ті події засвідчує ще один краєзнавець М. Литвинчук, який уже в середині XX ст. записав оповіді старих людей про поразку монголів там же, на Брусилівщині, про поховання монгольських трупів у двох могилах під Брусиловом. Ті могили досі місцеві жителі називають Батиєвими могилами. Та й річечка, що тече поблизу тих курганів, понині називається Батиївка, а над тою річечкою був у XVI ст. хутір із назвою Батиїв.
Від покоління до покоління передається пам’ять про спротив татаро-монголам на всьому житомирському Поліссі. Коростенський краєзнавець М. Брицун-Ходак зазначає: «В Путиловичах Луганщини знають — у великому кургані люди побиті… Перекази про навалу орди, штурм града, бойовисько на валах, древню криваву січ з монголами… Подібні епічні сказання відомі у Новому Дорогичині… Народицької землі, городі Норинську Овруцької, Грубському городищі землі Коростишева, Олевському городищі, Сущ-городі на Уборті,.. городі Гульську на Случі». Згідно із записами М. Брицуна-Ходака, народна пам’ять сягає ще глибших пластів української минувшини, аніж навала монгольської орди: «В серцевині Старих Дерев, у літописних градах Коростені, Овручі, Олевську, в селищах прилеглих, донині живе пам’ять про Великий М’ятеж… М’ятежем виступає повстання деревлян 945 року проти варязького засилля… Про м’ятеж кривавий свідчили оповідачі, народжені у 1890-1900 роках: «Юлга-Йовга городи палила»; «Кургани от Олги зосталися»; «Це та, що нас палила і мертвила»; «Юлга войовала з князями»; «Ішла лісами Юлга з войском своїм, стояла тут»; «Норинськ вона Юлга-Йовга розбила… Юлга-Йовга городи палила. Кургани сипала понад путями свого ходу». Он що означають слова княгині Ольги до деревлянських послів, записані у «Літописі руському»: «Вже городи ваші здалися мені». Сумну пам’ять про плюндрування городів Деревлянщини зафіксував у 1899 році етнограф М. Коробка: «По усьому Овруцькому повіту відомі урочища, пов’язані з іменем Вольги-Юлги. То Юлжина Гора, Йовжина Грядка, Юлжин Колодязь, Юлжина Долина тощо»..."
ІМХО
))