Про дия і про маніпулюванням страхом

Отака інфа, про наче видумані християнські страхи, прошу думки. Ще також слово страх збігається зі словом "страсті" . Так що то є насправді ті страшні образи і відчуття страху.

Патаре Дяіе – отець Дія, Верховне Божество (ВК д.19). "Дій (Див) – слав’янський Бог Ясного Неба, денного світла. У "Слові о полку Ігореві" вислів "уже вержеться Див на землю" означає "настав день". В ранніх "Поученіях" згадується "Диєва служеніє і кладення треб", що означало вранішню Богослужбу.   215. Християнська церква вигадала "нечисту силу" у подобі вампірів, що увійшло в тематику сучасних фільмів-жахів для страхання неосвіченого загалу та виправдання ролі новотворного Ісуса Христа як "заступника" – заступника від тих одурених небіжчиків-християн, чиїм душам нікуди подітися до обіцяного "другого пришестя", яке не тільки забарилось, але й остаточно заблукало у мороку церковного мракобісся. "Страшними вважалися упирі (вампіри), які п’ють кров у своїх ворогів. Це померлі, що не піддаються тлінню і живуть за рахунок випитої крові, проте бояться співу півня. Вважають, що уявлення про упирів прийшло до українців і до білорусів із Західної Європи, і є відносно пізнього походження. У росіян воно не прижилося" (ГЛ с.28). "Подібні перетворення відбулися з Люцифером, ім’я якого первісно означало Вранішню Зорю, тобто планету Венеру, або слов’янську Денницю. Християнська міфологія надала іменам Диявол, Сатана, Люцифер негативного значення – всі вони стали назвами суперника християнського "бога", і були названі "темними силами" (Сварог №4 с.11; №2 с.28). Але звернемо увагу на те, що ніхто ніколи не бачив і не відчував прояву "світлої" християнської сили, в той час як прояв "темної" сили, як її охристило християнство, відомий майже кожному, – це неспростовно свідчить про наявність сили й снаги українських Богів дохристиянського Православ’я і повну відсутність будь-якої сили у вигаданого християнського Ісуса Христа.Пізніше християнство перетворило Дия на Диявола, якого оголосило антиподом свого бога Ісуса-Ягве218. Християнство споганило не тільки імена прадавніх богів індоєвропейських народів, а й наділило їх суто протилежним значенням, як наприклад "кельтський Дис, слав’янський Див, іранський Дев, а також індійський Д’яв. Первинне значення цих імен – "День", "Світле Небо" (НЦ с.249). "У трьох новгородських текстах середньовіччя, виконаних тайнописом, згадується ім’я Дий. З контексту цих грамот зрозуміло, що мова йде про Бога Денного Світла. У всіх слов’ян Дий вважався Богом Ясного Неба, тобто денного світла… І, якщо в ранніх "поученіях" проти язичництва читаємо: "Диєва служенія і кладення треб", то вже в пізніших редакціях ім’я Дия замінено на диявола: "диявола служенія". Так християнство витворювало свою міфологію, надаючи негативного забарвлення нашим давнім священним словам" (Сварог 2, с.11). Етимологія "Диявола" виразно проступає з церковного виразу "Воля Диявола" – себто "Воля Дия вола", власне "Дия Воля". А щоби зрозуміти сенс християнського інакомислення, нагадаємо: лише у ХVІІ ст. з'ясувався прямий зв'язок Нового завіту зі Старим (Вітхим) завітом. Відтак стає зрозуміле тлумачення назви Вітхий завіт або завіт Ягве: "Вітхий днями – одне з наймень Ягве, що означає: слабкий вдень, але сильний вночі" (КП с.543). Тож не важко збагнути істину сутність жидівського Демона ночі, а заодно і його сина – І.Христа. {<41, <235}