АФОРИЗМИ Г. С. СКОВОРОДИ (Сторінка 2 з 2)

Шевченко - з нами разом , таку долю він сам обрав, я теж не дуже хочу на той світ , а погуляти там де й чорти не гуляли

ВСЯКА ЇЖА І ПИТТЯ СМАЧНІ Й КОРИСНІ,
АЛЕ ТРЕБА ЗНАТИ ЧАС, МІСЦЕ, МІРУ Й ОСОБУ
З листа Г. Сковороди до Василя Максимовича, 1764 рік

--------------------------------------------------------------------------------

«...Кажуть, що я засуджую вживання м’яса та вина... Інші мені приписують й те, начебто називаю самі по собі шкідливими та негодящими золото, срібло, дорогу одежу та інше цьому подібне. Те чуючи, сміються ті, котрі моє серце знають. Правда, що був час і тепер буває, що я через внутрішню свою економію утримаюсь іноді в дозволені дні від м’ясоїдства та вина. Але чи лікар осуджує, наприклад, часник, коли вживати його не велить, як комусь увійшов до очей шкідливий жар?
Адже відомо, що всі добростворені всещедрим творцем речі, не всі і не завжди бувають корисні через певні обставини. Правда, що деяким я радив, щоб вони обережно ставились до вина чи м’яса, а іноді й зовсім їх від того відводив, із огляду на їхню гарячу молодість, але, коли батько малому синку вириває із рук ніж і не дає йому користуватися збройовим порохом, а сам користується, чи не виказує це ясно, що він ще не доріс до того, щоб користуватись цими речами і повертати їх на свою користь, до якої ті речі винайдені?..
Достеменно будь-яка їжа чи пиття корисні і добрі є, але треба зважити на час, міру й персону.
І чи не біда була б, змішана зі сміхом, коли б хто дитині в колисці налив смоктати гострого оцту, восьмирічному хлопчику дав чарку міцної горілки, а мисливцеві, що повернувся з полювання, чи змерзлому від довголіття старому підніс солодкого молока?..»

(не стільки про їжу..)

--------------------------------------------------------------------------------

Востаннє редагувалося AngelSka (01 May 2009 15:35:01)

і знову спонукає до роздумів, дякую.

тому що ти використовуєш силу самої течії в тій можливості яку вона сама дозволяє, в характерників це означає "належати цьому світу", "бути в ньому". Навчали цьому так, брали учня запихали його в діжку, й кидали ту діжку в пороги, переляк можна собі уявити, коли тебе в бочці кидає потим скелям в бурунах, але переляк приносив відчуття "довіритися своїй долі", людина розслаблялася й слідувала подіям, через деякий час бочка виходила до спокійної заводі. І дійсно в цьому диво, багато хто силується досліджуючи характерництво протидіяти течії в бочці силовим способом, сподіваючись на якийсь магічний феномен - бочка підлитить сама в небо й стане на березі перед товариством. Я не кажу що це неможливо, це можлив, але вже згодом, коли в людині є підгрунття коли ці речі вже можуть відбутися.

Тому сьогодні - це слідування й служіння коли слідуєш напротидію задоволеню лише власних бажань задовольнити які невдавалося ще нікому на землі. А коли ти служиш, то отримуєш таке багатсво, яке не можна ні вкрасти, ні загубить і саме в служінні є постанова людини, її характерності. Н сьогоднішній день є велика нива для цієї діяльності). І особисто саме за ціма принципами (слідування й служіння) визначав би хто є хто в традиції, Звичаї...Навіть якшо людина чимось володіє і хоче служить, вона не повинна "ламать життя", просто людство зараз - це той самий учень в бочці в бурунх й порогах...і життя зараз так само не милує як немилувало воно тоді..

Востаннє редагувалося Дід Артім (03 May 2009 12:41:42)

Якщо в середини бочки перемищатися так щоб змищувати центр ваги, дуже цикаво та бочка може почати рухатись.

від стресу в людини (підготовленої звісно) відбувається вихід і інтуітивно потрібні рухи відбуваються