МОНАХУ та ХВОЙДІ. Нічого особливого тим, що призвисько моїх дідів було БУЛАВИ, я сказати не хотів,- просто воно таке було (чи є), а родове воно тому, що як я розумію, воно таким було і за прадідів і за пра-прадідів.
Чув яі розмовки, про які розповів, десь близько 50-го року, ще за стлінської доби, мені тоді було років 10-11. Нотаток ніяких я, звісно, не вів та й думки такої не мав. Розмови такі були тоді мабудь не зовсім безпечні, бо бабця моя дуже гнівалася за них на дідового брата й ми з ним мусили ховатися від неї. Дідів брат був тоді, як на мене, вже дуже старий (вмер десь близкого того року, що й Сталін, у віці понад 90 років). На відміну від мого діда, що був не дуже балаучий, він любив розповідати мені про давенщину, при степ і про козаків, до яких відносив свій рід. Чи так воно насправді, я не знаю, але й мій дід того не заперечував. Дід же мій був сільским лікарем у селі Губівка Компаніївского району Кіровоградської області. Там народився, там жив, там і робив аж до 1966 чи 67- року (на пенсію пішов у 85-річному віці). Брат його, про якого йшлося, жив у іншому місці (теж на Кіровоградчині) й приїздив у гості не часто - 2-3 рази за літо, от тоді ми з ним й утаємничувалися.
Якщо панству буде цікаво, то з розповідей його, крім байок про степ з травою, що за нею ледве вершкика було видно, про коней, що могли бігти цілий день без зупинки, та велетеньских удавів, що зварталися кільцем та ганялися за кіньми, памьятаю таке: Козаки збирали і варили якісь трави, у яких
якщо вимочити сорочку, то не один звір не нападе. Але у нії до коней навіть підходити не можно було, бо вони сахалися того запаху, хоч людина його майже не чула. Ще ту сорочну не можно було надівати прямо на тіло. Буцім-то козаки користалися тим у бійці з татарами, бо коні у тих казилися і навіть скидали вершників. Ще казав, що як розтерти молочай і вкинути у воду, то можно її пити із будь-якої калюжі. Вправні козаки завжди збирали різні трави, сушили їх на зиму і брали у пожоди. Без тих трав
у поході не харчувалися, тому і не хворіли ніколи. Трубку теж палили не з тютюном, а з різними травами, і кожний мав звичку до свого їх складу. Тому трубками не мінялися і з одної трубки не курили, крім якщо поранені були, свою трубку згубили і нову вирізбити не могли. Ото дакі розповідки я чув, а чи правдиві вон, то не мені судити. Я. як кажуть, зв що купив, за те і продаю.
